Центральний парк культури і відпочинку ім. Лесі Українки у Луцьку є одним з улюблених місць для прогулянок серед містян та гостей міста. Доглянуті алеї, кав’ярні й лавки у тіні високих дерев спонукають до відпочинку. Це гарне місце для побачень, роздумів, проведення часу з рідними, друзями, а також з дітьми.
Тільки так було не завжди. Той парк, який ми бачимо, коли гуляємо у вільний час, поступово оновлювався тільки з 2017 року. Що тут було раніше, та як виглядав головний парк міста, читайте на lutsk.name.
Трохи історії
Центральний парк культури і відпочинку ім. Лесі Українки, розташований між старим та новим центрами міста. Він займає площу 60 гектарів.
На початку XX століття на цій території текла річка Глушець, яка поступово почала заболочуватися. Тут панувала природа. Територія вважалася перспективною для освоєння, адже у цей час Луцьк став адміністративним центром Волинського воєводства.
У 1926 році заплаву річки почали осушувати, і для цього засипали її гирло. Планували на її місці збудувати магістральну дорогу. Проте краєзнавець Вальдемар Пясецький стверджував, що за правління Польщі розглядалися варіанти висадження плантації хмелю й фруктових садів з грушами, яблунями та вишнями. Бджолярі мріяли про місця, на яких можна поставити вулики. Тільки так не сталося. Повністю осушити територію так і не вдалося, тож періодично земля замокала.
На початку 30-х років XX століття на місці осушеної річки біля вулиці Парковий Узвіз, або, як її називають у народі, Тещин Язик, зробили сквер. Це був перший внесок до розбудови майбутнього парку.
Планування та забудова території
За часів польського правління на осушеній території збудували невелике приміщення для спортсменів, а поруч з ним проводили спортивні змагання. У той час на луцькому пляжі була пристань Веслярського товариства. Вона складалася з кількох будинків для адмінприміщень та складу плавзасобів. На луцькому пляжі періодично відбувалися різні змагання.
Поступово з’явилися ідеї, як використати осушену територію між річкою Стир і проспектом Волі, який на той час називався алеєю Болеслава Хороброго.
Остаточний варіант був затверджений у 1937 році та увійшов у генеральний план розбудови Луцька. Тоді на цій території планувалося звести великий міський район з житловими будинками, школою, театром, стадіоном та магістратом. Передбачалося, що головною вулицею, яка з’єднає сучасну вул. Лесі Українки з новим районом, стане вул. Градний узвіз, яка тоді мала назву Бернардинська. Адже на той час на ній розміщувався Банк Польський. При розбудові території ставилася ціль максимально зберегти самобутність міста, його історичні будівлі, а також зелені зони.
Із запланованого вдалося звести тільки багатоквартирний житловий будинок для працівників магістрату. Все інше довелося відкласти через початок Другої Світової війни.
Що сталося з парком після Другої Світової війни
Після Другої Світової війни розбудова парку продовжилася, але вже під іншою владою. Проте польський проєкт не був забутий. Продовжили будувати вулицю між Глушецькою заплавою та містом, насадили дерева й зробили часткову меліорацію. Проте великі роботи не проводилися, а територія залишилася болотистою. Згодом виклали бруківку на вулиці та змінили її назву на Глушець.
У 1952 році затвердили генеральний план міста, за яким передбачалося спорудити масштабний ансамбль. Він мав включати три вузлові пункти — центральний парк, оглядовий майданчик на Старе місто та будівлю Обкому. Звісно, з пам’ятником Йосипу Сталіну. Його планували встановити перед Будинком Рад разом з трибунами. Для цього створили спеціальний майданчик з широкими гранітними сходами, які започаткували парадну алею. Вона пов’язує площу з парком культури і відпочинку. Пам’ятник Йосипу Сталіну так і не встановили. Змінилася влада.
Як містяни будували парк
У 1961 році група архітекторів на чолі з М. Самбуровим запропонувала новий проєкт парку. Його відразу почали втілювати, залучивши до робіт майже все місто. Студенти, учні училищ та старшокласники усіх луцьких шкіл не були виключенням. До робіт залучали працівників різних підприємств, фабрик та заводів.
Звісно, за роботу платили тільки кваліфікованим будівельникам, а всі інші працювали на ентузіазмі. Штаб будівництва зробили неподалік головного входу, де збиралися архітектори, керівники бригад та інженери. Звідти координувалися роботи. Люди засипали багнисті місця, висаджували нові дерева, рили канали, вирівнювали землю для майбутніх алей та робили багато іншої роботи. До розбудови парку одночасно залучали до двох тисяч людей.
У 1964 році офіційно відкрили парк. Тільки тоді він називався іменем Юрія Гагаріна. На центральній алеї при вході встановили скульптуру на космічну тематику. Проте новостворений парк отримав критику фахівців. Проте багато лучан не переймалися його естетикою, а раділи новому простору для відпочинку.
Згодом збудували літній кінотеатр “Космос”, тир, танцювальний майданчик та парашутну вежу. У 1971 році почали зводити містечко атракціонів та перенесли пам’ятник Лесі Українки, який стояв біля Хрестовоздвиженської церкви. Біля пам’ятника збудували фонтан, а парк перейменували на честь поетеси.
Унікальна споруда у парку — “Ротонда”. Спочатку вона називалася “Естрада”. Споруда зведена за складною конструкцією, яку на той час використали у будівництві вперше. Вона має вигляд квітки діаметром 26 метрів, і складається з 26 пелюсток, кожна з яких важить 5,5 тонн. Пелюстки закріплені тільки одним кінцем на основну точку опори. Загальна вага конструкції становить близько 140 тонн.
Під “Ротондою” була сцена та глядацький зал, який розбили на 3 частини. Він вміщав до 1200 глядачів.
У 1978 році відкрили зоокуточок. Його створили на громадських засадах з невеликою кількістю звірів. Проте через 4 роки тут мешкало 27 видів птахів та звірів.
Згодом збудували дитяче ігрове містечко “Диво”.
Що не так з проєктом
Одним з архітекторів парку був Ростислав Метельницький. Він пояснив, які помилки були допущені при втіленні проєкту.
За планом, головна алея мала бути рівно лінійним продовженням спуску у парк, але вона пішла під кутом. Оскільки, орієнтуючись на неї проєктувалися пішохідні доріжки, весь парк виявився “під кутом”. Це порушило гармонію. Також не була збережена ландшафтна унікальність та природні форми заплави, як це планувалося польськими архітекторами.
Занепад
Після відкриття парку, його постійно вдосконалювали та добудовували. Проте у 80-х роках XX століття він став занепадати. У зоокуточку руйнувалися береги штучної водойми, а очищенням каналів ніхто не займався. Згодом вийшла з ладу помпова станція, яка служила для заміни води у каналах. Підприємства та організації, які допомагали підтримувати роботу парку, перестали це робити. Територія заростала, а інфраструктура почала руйнуватися.
Відбудова парку
Тільки з 2010 року почалося облаштування парку. Зрізали старі дерева й насадили молоді, розчистили канали й відновили роботу помпової станції.
У 2017 році відкрили шість відреставрованих алей, вимощених бруківкою. Вздовж них встановили лавки та ліхтарі. Відновили та ввели в експлуатацію літню естраду “Ротонду”, яку переробили на комплекс відпочинку з басейном.
Одна з алей парку облаштована відомим скульптором Миколою Голованем. Його 36 фігур підсвічені за кошти міського бюджету. Тепер прогулюватия алеєю стало цікавіше у вечірній час, адже на ній встановили сучасне освітлення, нові лавки та виклали тротуарну плитку.
Поступово оновили центральну алею, де лучани та гості міста можуть скористатися безлімітним інтернетом. Демонтували аварійні атракціони радянського зразка, встановили фонтанчики та ілюмінацію.
Навели порядок на пляжі. Відремонтували рятувальний пункт, сходи для безпечного спуску у воду, а також відремонтували лавки, смітники та роздягальні. У 2023 році встановили скульптурну композицію “Возз’єднання”, яку розташували по різні боки річки Стир. Композиція складається з двох частин. Чоловік, який махає рукою та жінка з дитиною.
Проте родзинкою парку можна вважати “Луцьку Венецію”, де можна не тільки відпочити з філіжанкою кави, але й взяти у прокат човники для прогулянки каналами.
У рамках програми “Безпечне місто” у парку встановили 80 камер відеонагляду, щоб не тільки зберегти зелену зону, але й зробити відпочинок безпечним.
Попри те, що багато роботи було зроблено, попереду ще є багато ідей для реконструкції, які міська влада поступово втілює у парку. Це дозволить зробити зелений куточок гарною зоною відпочинку для людей будь-якого віку.